The decline of the Ukrainian politics

15.09.06. The decline of the Ukrainian politics
by Andriy Ignatov

There is no doubt that, currently, Ukraine is ruled by the government of the Party of Regions (PoR), who is here to stay, for quite some time.

The Party of Regions is a well organized group, backed by billions of hryvnia of prominent businessmen throughout central and eastern Ukraine . PoR controls 40% in Rada. They control the ruling coalition. Victor Yanukovych, a PM and a party leader, is the most trusted politician in Ukraine .

The loosing opponents in the government coalition, the pro-presidential Nasha Ukrajina (NU), control 18% in Rada. It is backing a couple of ministers who are not even members of the NU and who could potentially switch sides any time. Most of the NU deputies are said to be on the payroll of and controlled by one of the heroes of the Orange Revolution, a prominent small oligarch, Petro Poroshenko.

The NU fiercely opposes the Bloc of Julia Tymoshenko (BYuT), the later currently controlling 25% in Rada. The leader of BYuT is a prime opposition contestant in the Presidential Elections 2009. Both NU and PoR hate BYuT and Julia Tymoshenko.

The NU is falling apart. (http://obkom.net.ua/news/2006-09-04/1105.shtml) Since January 2005, the leadership of a then new party (M. Tretyakov, P. Poroshenko, R. Bezsmertny, D. Zhvania, and I. Vasyunyk) chopped off aging national democratic component (UNP) with 100,000 active membership, and BYuT, the most popular 'orange' bloc, from participating in NU formation. Despite all of NU high leadership had been loyal to Kuchma or had been Kuchma administration's civil servants prior to 2002, the NU ran in 2006 on the "ideals of the revolution" messages, and they lost. NU did not come into a bloc with BYuT at elections-2006; the results of the election showed that that was an irrational decision because BYuT would contribute more that 50% of success to a possible bloc. Currently, NU is trying to survive as its leadership heavily influenced by Petro Poroshenko reacts to real and, ever more often, imaginary threats. ( http://obkom.net.ua/news/2006-09-04/0940.shtml)

The role of Mr. Poroshenko is a peculiar one. A prominent and popular businessman (http://obkom.net.ua/articles/2005-09/30.1428.shtml) became the closest friend, financier, and partner, of President Yuschenko in 2002. He strengthened his position in Yuschenko's office and circle of trust in 2004 and on. He has been a master of compromise, a fluent English speaker, the one who knows what business needs to succeed.

At the same time, he is the one blamed for the downfall of the Yuschenko's government: In 2005, he consolidated a major power share within the new NU. Some insiders he was "totally corrupt" when a chair of RNBO, always soliciting rent from businesses and judges. In September 2005, his were the reasons that Yuschenko took for dismissing the government of Julia Tymoshenko ( http://obkom.net.ua/articles/2005-09/13.1722.shtml . Poroshenko persuaded Yuschenko that Julia Tymoshenko, Zinchenko, and Hrytsenko were secretly conspiring against Yuschenko to back Julia as a presidential candidate in 2009 and not Yuschenko) On August 24, 2005, the President in a speech called the YT government the most successful in the world, and two weeks later the President dismissed the government of YT after a whistleblower scandal involving Petro Poroshenko. Later, at the advice from Mr. Poroshenko, the NU declined an offer to form a bloc with BYuT. In August 2006, it was because of Mr. Poroshenko's candidacy for the Speaker that Mr. Moroz cheated on the Orange Coalition and formed a new one with the PoR. Finally, influenced by Mr. Poroshenko, the political council of the NU acted emotionally at the rumors that M. Katerynchuk, the official head of political council of NU, considered forming a new, opposition party. It is clear now that the political role of Mr. Poroshenko in the NU has consistently been highly dysfunctional.

Another peculiar role from within the NU is Minister R. Zwarycz. Having denied criticism about his resume and his blocking the work of the Cabinet of Ministers under the influence of his business interests in trading Russian oil while a Minister of Justice, he is active in NU leadership. In fact, after allegations of fraud and corruption, the President not only didn't dismissed him, but the NU installed Mr. Zwarycz as a NU chief negotiator after elections-2006, effectively promoting Mr. Zwarycz to a higher role than ever before. There is no surprise then that the Minister of Justice is okey with showing negligence for the Law at his second appointment in the government of V. Yanukovych. ( http://pravda.com.ua/news/2006/9/4/46802.htm) It was Minister Zwarycz who a few days ago said that "there are no ideological differences between NU and PoR". Mr. Zwarycz remains one of closest allies of the President.

Having said that "there is no ideological differences between NU and PoR", the NU and the President exhibited a lack of vision for major problems facing Ukrainians such as constructing a stable pension system, increasing employment in regions, lowering taxes for small and mid businesses, and keeping the government clean of illegal payments and bribery. Instead, the government and the President focused on and made national issues of such marginal topics as the unofficial use of Ukrainian language, the "recognition" of Ukrainian Insurgent Army (UPA) fighters, accommodation of non-profit organization in civic councils at the Ministries -, and the "dissolution" and incomplete reformation of the road police (DAI). Experienced political managers O. Zinchenko and A. Hrytsenko left political work for the NU, while the NU did not hire any outside support for even Elections-2006 time, hoping to squeeze through and win by the "power of Maidan".

The PoR, instead, has been running on a pro-business program and message of the priority of economic growth, a message well understood by Ukrainians. Compared to only partially fulfilled promises of clean government by President Yuschenko, this was a winning line.

By looking back into these developments, politically active Ukrainians, who value democracy, freedom of expression, free enterprise, and small clean functional government, should better leave dysfunctional issues back behind, although brought to them by their loved political celebrities. Most critical achievable priorities should be emphasized for the future. Popular fears should be dispelled.

A new centrist-right political force -- a party or a movement (ruh) --, including sound, clean and capable patriot-activists, outside parties and from such parties as BYuT, the national democrats, from democrat-liberals left in the Socialist party, and from NU and the Party of Regions, from outside party establishments, could make this effort.

They should focus on measures for economic growth, lowering taxes, creating a stable pension system, increasing employment in regions, empowering citizens outside Kyiv (in regions) to govern themselves by having local radas to elect local governments themselves.

They may want to improve the political system by advocating and legally implementing intra-party elections governed by a national election law and monitored and enforced by the national government, so that the parties would no longer by petty projects of only a handful of funders, who seek rent in exchange for funding, who thus deprive the Ukrainian Democracy of its meaning.

The new party or movement should try and make Ukraine "a country of laws, not of men". It means that if someone does not like the law, he or should obey it anyway. There should be no exceptions to the law: not for the President, not for MPs, not for kums or kumas, not for nationalists, not for Russophiles, not for "investors" or media or the poor or the wealthy. Any breaking the law should be followed with legal or equitable remedy actions. As a starter, prudent politicians may want to advocate the lifting of immunity from prosecution for all MPs and all judges who are cu

Currently, Ukraine is heading toward a prolonged period of stability, with the government implementing the PoR agenda now and after the presidential elections-2009.

Кадрова політика Української Держави: Коментар для лідера ГО "Громадська позиція" Анатолія Гриценка

Вельмишановний Анатолію Степановичу!

Ви пишете про проблеми кадрової роботи щодо керівного складу українського уряду. Однак, ще більш душероздераючі проблеми існують у кадровій роботі щодо середньої ланки і ланки спеціалістів у всіх державних установах в Україні.

Система відбору персоналу для держслужби – архаїчна і дезорганізована.

Вона побудована на виконанні відділами кадрів формальних вимог до пошукачів посад, таких як наявність диплома про вищу освіту. Сам же процес відбору не є системою. Зараз цей процес відбувається за одною зі схем: "хто перший зайшов до кабінету" та пошук кандидатів на посади серед родичів вже працюючих держ службовців. Ніяких конкурсів на заміщення посад українська держава не організовує.

Сайти українських державних установ не дають можливості будь-кому подати заявку на роботу у відкритий нормальний спосіб.

Більшість сайтів держустанов навіть не містять розділу "Робота":

Розділ "Робота" на сайті КМУ вже п'ятий рік переводить читача на сайт Служби зайнятості України, замість того, щоб містити список вакансій, вимог до них і форми подачі заявки онлайн для всіх бажаючих. Ніби як сарказм.

Сайт серкретаріату президента не містить розділу "Робота" взагалі, незважаючи на те, що це величезний господарчий комплекс.

Міністерство оборони епізодично публікує оголошення про деякі вакансії, і робить це у сімплістичний архаїчний манер, без пояснень процесу відбору.

Верховна Рада України також не має розділу "Робота" на сайті.

Якщо Ви хочете, щоб українська держава готувала нове покоління керівників-лідерів, то треба вже починати організовувати їх пошук!

Мій дід прийшов на держ службу після війни. Вже через 20 років він був головою обл виконкому, тобто одним з тих, кого зараз називають "губернаторами". З його слів я зрозумів, що в СРСР існували такі системи відбору кадрів для держ служби, які передбачали річні переатестації, звіти, постійний контроль продуктивності праці бюрократів, нагляд "служб" на предмет корупції, система моральних - не так матеріальних - заохочень.

У той же час в Україні - де розвинулася набагато більш продуктивна ніж соціалізм ринкова система, коли більшість працездатного населення користується інтернетом, організація кадрової роботи має бути кращою, ніж в радянській системі. В РФ, в Казахстані так і сталося: відбір кадрів організований на високому рівні, і кожен громадянин - так навіть іноземні громадяни - можуть отримати роботу в уряді.

Проблема не тільки в поточній розтраті людських ресурсів. Проблема для теперішніх урядовці і в тому, що незадіяні молоді амбіціні люди мають потужну мотивацію стати сильною опозицією тим керівникам держави і тим політичним силам, які їх вчасно і належно не задіяли, які відібрали в них можливість бути корисними для Батьківщини.

З повагою,

Андрій Ігнатов

Економічний розвиток: Коментарі до проекту Закону України «Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства»

Коментарі щодо проекту Закону України «Про загальні засади розвитку державно-приватного партнерства» (реєстр. № 3447-д від 14.04.2009 р.)

Андрій Ігнатов

15.05.2009.

Сприяння державно-приватним партнерствам за допомогою ухвалення спеціального закону мені видається дуже вчасним і актуальним, з огляду на тривалу фінансову кризу, зменшення об’ємів внутрішніх інвестицій, зменшення об’ємів зовнішніх інвестицій, подорожчання державного боргу України, подорожчання боргу органів місцевого самоврядування спад економічної активності, спричинений світовою фінансовою кризою. Нові можливості, що їх надасть цей закон для реалізації державно-приватних партнерств, дозволить в термін 2-3 років суттєво позитивно вплинути на економічну активість в країні через реалізацію низки проектів, що мають суттєву важливість для держави і економіки України.

Я вважаю, що метою такого закону має бути:

- надання можливостей для приватного сектору стоврювати суспільний продукт (public goods), такий як інфраструктурні проекти, який не міг би бути створений приватним сектором без державної підтримки або підтримки органів місцевого самоврядування;
- перекладання частини ризиків реалізації проектів, що стосуються створення суспільного продукту, на приватний сектор, більшої у порівнянні з ситуаціями, коли такі проекти реалізовувалися б державними органами, органами місцевого самоврядування, або державними або комунальними підприємствами;
- покращення ефективності роботи проектів, що стосуються створення суспільного продукту.

Оскільки державно-приватні партнерства є результатом стимулювання приватної ділової активності, то форми державної допомоги, крім іншого, мають бути:

- участь у акціонерному капіталі державно-приватних партнерств, і, таким чином, взяття державою на себе частини вимог капітального фінансування або частини фінансових ризиків;
- гарантії оплати державою продуктів та послуг, що надаються державно-приватними партнерствами, через довготермінове державне замолення, що збільшує привабливість проекту з точки зору його фінансування;
- податкові засоби стимулювання.

Одним з вигід державно-приватних парнерств є їх розширений доступ до боргового і проектого капіталу, який не може отримати ні держава, ні приватні партнери, діючи окремо. Тому, що реалізувати вигоду від збільшеного доступу до капіталу, державно-приватні партрерства мають бути зареєстровані як окремі підприємства, спеціалізовані на конкретному проекті і такі, що діють визначений термін.

Без створення окремих компаній, де розподіл власності визначався би у кожному випадку окремо на основі внесків державних і приватних парнерів, отримати збільшення доступу до капіталу неможливо. Слід відмітити, що створення окремої юридичної особи не суперечить «забороні» передачі об’єктів власності приватним партнерам протягом дії партнерства, як передбачено цим проектом.

Я вважаю також недоречним прописувати «надання державних гарнатій» щодо капітальної частини державно-приватних партнерств як форми державної підтримики, оскільки це призведе до стримкого зростання державного боргу, фінансових ризиків уряду або органів місцевого самоврядування, прирівняє весь капітал партнерства до державного боргу з фінансової точки зору, і може нівелювати всі суспільні вигоди від державно-приватних партнерств.

Що стосується ролі «центрального органу виконавчої влади з питань державно-приватного партнерства», то така його функція, що вказана в проекті, ст. 22.1., як «здійснення нагляду та перевірки виконання договорів, укладених в рамках державно-приватного партнерства» є надлишковою, і вона може скоріше бути рудиментраною ланкою між КМУ, органом влади, що здійснює державно-приватне партнерство, і приватними парнерами.

Я маю ряд інших пропозицій, що деталізують вищенаведені коментарі у прив’язці до положень цього проекту, і готовий надати їх у наступному листі.

Реформа фіскальної системи України: Реакція на статтю Анатолія Гриценка

Зі статті Анатолія Гриценка, народного депутата, голови комітету Вреховної Ради, лідера організації "Громадська Позиція":

"Спільними зусиллями до свободи підприємництва
3 липня 2009

Коли наша команда почали працювати над законопроектом про спрощену систему оподаткування, я не уявляв, що саме ця наша ініціатива викличе такий резонанс серед підприємців. Стільки відгуків і пропозицій, які надійшли через сайт та на поштову скриньку Ради, я не отримував вже давно!... "

Шановний Анатолію Степановичу!

Я хотів би звернути Вашу увагу на іншу потужну можливість, яка знайде активну підтримку малих підприємців і стане новим стимулом для економічного розвитку, а саме - інтеграція національних фіскальних органів України.

В Україні існують одинадцять найбільших фіскальних органів, які займаються збором і перерозподілом фінансів через податки і їх похідні ("збори", "відрахування"): це Податкова Адміністрація, а також:

Фонд для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціального захисту населення, Фонд сприяння місцевому самоврядуванню України, Фонд охорони праці, Фонд розвитку та захисту конкуренції, Фонд підтримки селянських (фермерських) господарств, Пенсійний фонд, Фонд соціального страхування, Державний фонд сприяння зайнятості населення, Фонд соціального захисту інвалідів, Державний інноваційний фонд.

Ці фонди не є фондами в розумінні цього слова, бо не накопичують ресурси, а тільки перерозподіляють податки і їх похідні. З точки зору підприємства всі ці фіскальні органи виконують одну функцію - збір і перерозподіл фінансів.

Відрізняються вони тільки логікою їх внутрішньої організації, а саме - цільвим призначенням ресурсів що перерозподіляються.

Тому, на етапі збору податків, ці органи не тільки дублюють, а одинадцяти-люють один одного, відволікаючи значні ресурси на: а) підготовку 11 видів звітності, б) сплату податків на 11 рахунків, в) проведення 11 видів перевірок (аудиту) цими органами.

Від такого стану речей страждають і малі, і великі підприємства, причому малим підприємствам набагато важче виконувати всі повинності, які наклав на них український уряд.

Виходом має стати інтеграція фіскальної функції всіх спеціальних державних фондів України.

Це одначає не тільки ющенківське омріяне "єдине вікно", а й одну періодичну звітність (1 документ) для підприємств, при збереженні існуючих фондів для виконання ними цільового управління фінансами, що перерозподіляються.

В результаті такої інтеграції фіскальних структур можна очікувати 20%-30% росту надходжень податків і їх похідних.

Це станеться як за рахунок покращення сервіса для клієнтів-підприємств, так і за рахунок кращої координації державних органів, оскільки фіскальні органи отримують нові можливості аудиту і верифікації податкової звітності, оскльіки зменшиться мотивація для оминання податків.

З повагою,

Андрій Ігнатов

Реформа сектору організації національної безпеки: Реакція на статтю Анатолія Гриценка

Зі статті Анатолія Гриценка, народного депутата, голови комітету Вреховної Ради, лідера організації "Громадська Позиція":

".Барабанний дріб

23 червня 2009

..Моє питання про день сьогоднішній і лише про одну із функцій Президента – як Верховного головнокомандувача. Кого з потенційних кандидатів сьогодні турбує оборона країни і сфера державної безпеки? Чи чуємо ми адекватні оцінки? Чи бачимо відповідні дії?"

Вельмишановний Анатолію Степановичу!

Спасибі Вам за пролиття світла на ситуацію у силових струтурах. Я вважаю, що причина слабкості силового компоненту державної політики та того, що, як Ви пишете, до силових структур нікому нема справи, в тому, що геополітичний, реалістичний світогляд в Україні повністю затьмарений ліберальним і конструктивістськими підходами до питань державної безпеки.

Так, інтеграція України в світові ринки ресурсів і товарів (ліберальний підхід) важлива. До певної міри важливий і конструктивістський підхід, в рамках якого суспільство створює спільну ідентичність, інтереси і цілі, на основі спільних цінностей, – аби тільки це конструювання української нації не перетворювалося на проекти типу чествування наших вояк, що програли в Другій світовій війні на стороні Гітлера... У тіні ж ліберально- і конструктивістсько-орієнтованих дискусій залишилася важлива правда життя: що у світі, де панує «анархія держав» головним засобом достягнення національної безпеки є військова сила і гроші, які трансформуються в військову силу.

Саме через дифіцит візії щодо реальних силових позицій України в світі українська держава вирішили оплатити всього лише 20 мільйонів доларів державних закупівель військової техніки, українське військо не організоване для ведення ефективних військових дій і, на відміну від всіх регіональних лідерів, Україна не проводить широкомаштабних робіт щодо розробки і виробництва сучасної військової техніки, яка б дозволила, наприклад, поставити техніку замість живих людей на передові.

Щоб покращити безпеку, нам треба використувувати більше реалістичного аналізу, геополітики, щоб, по-перше, зрозуміти становище України в світі з точки зору безпеки, по-друге, визначитися з принципами національної безпеки, і, по-третє, зробити рішучі кроки для досягнення цілей зміцення військової міці. На мою думку, це треба робити не так в Верховній Раді, як у публічному дискурсі, в тому числі в інтелектуальному середовищі.

З повагою,

Андрій Ігнатов

Звіт Ющенка за його діяльність на посаді президента

Упродовж президентської кампанії 2004 року я пообіцяв українцям реалізувати Програму «10 кроків назустріч людям». Тут викладено підсумки того, що нам вдалося досягти разом на шляху до покращення нашого суспільства:

Крок №1: Створення мільйонів робочих місць

Незважаючи на світову економічну кризу, що негативно вплинула на процес створення нових робочих місць, на кінець третього кварталу 2007 року в Україні було створено 3,2 мільйони нових робочих місць.
Я скасував понад 5000 неефективних регуляторних актів.
Я створив 250 точок прискореної реєстрації підприємств малого бізнесу за принципом єдиного вікна, таким чином скоротивши процедуру реєстрації до одного дня.
Я запровадив механізм часткової компенсації, що надається малому та середньому бізнесу. Таким чином, малий та середній бізнес отримали 27 мільйонів гривень.
Середньомісячна заробітна плата зросла удвічі з 806 гривень до 1773 гривень станом на сьогодні.

Крок №2: Забезпечення пріоритетного фінансування соціальних програм

З 2004 року і по нині ми засвідчили зростання середнього розміру пенсій з 182 гривень на місяць до 751 гривень на місяць (тобто, збільшення на 400%), таким чином я виконав свою передвиборну обіцянку збільшити розмір пенсій до 432 гривень.
Ми надали матеріальну допомогу для оплати за газ та електроенергію, а також для оплати комунальних послуг усім родинам, які цього потребують. 350000 родин, більшість із тих, хто звернувся за допомогою, отримали субсидії для оплати за газ і опалення, а також 663400 родин отримали субсидії для оплати комунальних послуг, що становить 91,7 % від загальної кількості родин, що звернулися по державні субсидії.
Було збільшено заробітну плату працівникам системи охорони здоров’я, а витрати на охорону здоров’я відтоді зросли втричі. Ми збудували нові лікарні та клініки, а витрати держави на фінансування медичних послуг на одну особу зросли втричі з 223,3 гривень у 2004 році до 622,7 гривень у 2008 році.

Крок №3: Збільшення бюджету і зменшення податків

Надходження до Державного бюджету зросли удвічі з 90 мільярдів гривень у 2004 році до понад 220 мільярдів гривень на сьогодні завдяки тому, що ми домоглися, щоб усі чесно платили податки.
Як я й обіцяв, коли балотувався в Президенти, я забезпечив проведення приватизаційних процесів відповідно до принципів прозорості та справедливості. Прикладом цього може бути прозора приватизація Криворіжсталі у 2005 році, завдяки чому було отримано майже 6 мільярдів доларів, а це сума, що перевищує надходження від усіх попередніх приватизацій разом узятих.
Прямі іноземні інвестиції (ПІІ) зросли на більше, ніж 425%, відтоді як я обійняв посаду у 2005 році - з 8,4 мільярдів наприкінці 2004 року до понад 35,7 мільярдів доларів.
Українська продукція завойовує нові ринки збуту у Європі та Азії, а з того часу, як я став Президентом у 2004 році, український експорт зріс удвічі - з 32,7 мільярдів до 67 мільярдів доларів.
З часу обрання мене Президентом наш валовий внутрішній продукт зріс удвічі до 140 мільярдів доларів, і це незважаючи на світову економічну кризу.

Крок №4: Примусити уряд працювати на людей; рішуче боротися з корупцією

Упродовж мого першого року на посаді моя адміністрація змінила 19000 урядових посадовців. Я боровся з корупцією, і завдяки цьому лише за перші дев’ять місяців 2008 року ми змусили 4300 посадових осіб надати звіти про свою діяльність, а серед них було 990 високопоставлених державних службовців. До того ж, до відповідальності було притягнено 1230 посадовців, серед них 42 держслужбовці 1-3 категорії та 454 інших держслужбовців, у тому числі 9 голів райдержадміністрацій, 8 голів районних рад, 14 міських голів та 413 сільських голів.
У 2008 році Державна служба безпеки розкрила 1152 злочини, пов’язані із зловживанням службовим становищем, у тому числі 243 злочини за статтею 368 Кримінального Кодексу (“Отримання хабаря”). Державна служба безпеки розпочала 357 судових справ із підозрюваних правопорушень у правоохоронних органах, контролюючих органах та в Збройних Силах.
За час мого президенства ми двічі провели парламентські вибори, під час яких вдалося запобігти фальсифікаціям та маніпуляціям, а міжнародна спільнота оцінила наші вибори як “вільні та справедливі”. Відійшли у минуле ті часи, як ми мали до 2004 року, коли фальсифікації та використання адміністративного ресурсу заплямовували репутацію нашої країни.
Стосовно антикорупційних заходів у судах, Генеральна Прокуратура розпочала 52 судові справи, у тому числі 17 судових справ стосовно хабарництва. Унаслідок цих антикорупційних заходів чотири працівники Вищої Ради Юстиції було звільнено.
Крім того, унаслідок антикорупційних заходів розпочато 31 судову справу в митних службах та в інших державних органах у зв’язку із зовнішньоекономічною діяльністю. Вищі посадовці у Державній митній службі України звільнили 28 працівників митних служб, у тому числі 10 посадовців управлінського рівня. 57 працівників було притягнуто до дисциплінарної відповідальності.
Запроваджено об’єктивне тестування абітурієнтів при вступі до усіх вищих навчальних закладів з метою боротьби із корупцією у закладах освіти.
Організація “Міжнародна прозорість” (Тренсперенсі Інтернешенел) визнала, що корупція в Україні зменшилася і за цими показниками ми піднялися із 122-го місця у світі у 2004 році на 99-е місце у 2006 році. Проте у зв’язку зі змінами та переходом конституційних повноважень до Прем’єр-міністра та парламенту мої безпосередні обов’язки у цій площині були значно обмежені. З огляду на це наша країна зісковзнула на 134 місце у світі за показниками боротьби з корупцією, за оцінками шкали Тренсперенсі Інтернешенел (організація “Міжнародна прозорість”) у 2008 році. 1
Наша позиція щодо боротьби зі злочинністю примусила багатьох колишніх високих державних посадовців втікати з України, зокрема, колишнього міністра внутрішніх справ Білоконя, колишнього голову Державного управління справами Ігоря Бакая, колишнього міського голову міста Одеси Руслана Боделана, колишнього губернатора Київської області Анатолія Засуху, колишнього заступника голови Державної служби безпеки Ігоря Сацюка і колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка, котрий, як стверджують, здійснив самогубство, аби не відповідати за свої злочини перед судом. Колишнього губернатора Закарпатської області Різака було визнано винним за злочини в Україні.

Крок №5: Посилити верховенство права, забезпечуючи виконання принципу «закон один для всіх»

Я посилював верховенство права, забезпечуючи виконання принципу «закон один для всіх» для звичайних громадян та високих державних посадовців.

Крок №6: Захист сімейних цінностей, прав дітей, повага до батьків

Одним із моїх перших кроків на посаді Президента було запровадження законодавства щодо матеріальної допомоги при народженні дитини, що стало виконанням моєї передвиборної обіцянки. Якщо мати залишає свою професійну діяльність заради догляду за дитиною, вона повинна отримувати належну соціальну винагороду. Закон забезпечив надання допомоги родинам у розмірі 8400 гривень при народженні першої дитини, і це є головним здобутком моєї адміністрації. Ця програма була настільки успішною, що ми збільшити такі виплати до 12000 гривен кожній родині за народження першої дитини, 25000 за народження другої дитини і 50000 за народження наступних дітей.2
Завдяки такій ініціативі в Україні народилося на 20% більше дітей, ніж у 2004 році.
З часу, відколи я вступив на посаду, кількість укладених шлюбів зросла на 16%, оскільки молоді сім’ї більш оптимістично оцінюють своє майбутнє.
Упродовж останніх чотирьох років за час мого перебування на посаді ми також засвідчили 20% зростання кількості усиновлених дітей. 3

Крок №7: Зміцнення демократичних, моральних і духовних цінностей

«Дім Свободи» уперше у своїй оцінці рейтингу свободи підвищив рівень України з категорії «частково вільної країни» до «вільної країни».4
Українські ЗМІ є найбільш вільними серед ЗМІ усіх держав-членів СНД, що становить разючу відмінність від ситуації кілька років тому, коли журналістам регулярно погрожували і навіть вбивали.
Українська демократія, що є ще недосконалою та постійно еволюціонує, є зразком для усього СНД.
Ми створили толерантне суспільство, де люди, що належать до різних етносів та сповідують різні релігії, можуть вільно жити та процвітати. Етнічні росіяни, євреї, кримські татари, так само як і протестанти, католики та мусульмани - усі вони однаковою мірою є українцями.
Ми запросили до Києва Патріарха Константинополя для підтримки зусиль з об’єднання усіх православних віросповідань у єдину церкву.
Ми збільшили фінансування видатків на збереження пам’яток мистецтва та культури, а також археологічної спадщини, музеїв та історичних пам’яток, у чотири рази (з 300 мільйонів гривень до майже 1,2 мільярдів минулого року).
За допомогою дипломатії та розсекречення конфіденційних архівів КДБ ми досягли визнання світом та міжнародною спільнотою Голодомору 1930-их років.5
Ми поширили та популяризували вживання української мови та українських традицій, одночасно зберігаючи за кожним громадянином право вживати мову свого вибору.

Крок № 8: Сприяння розвитку українських сіл

За останні 4 роки збільшилося виробництво сільськогосподарських культур: цукрових буряків та соняшникової олії.
У період з 2004 року дохідність аграрного сектора суттєво зросла і тепер знаходиться на рекордно високому рівні. 6
2008 рік був найврожайнішим з усіх років.
Реалізовано велику кількість проектів, спрямованих на покращення стану доріг у сільській місцевості; завершено роботи з газифікації і водопостачання у селах, забезпечені сприятливі умови для отримання якісної освіти.
Бюджетні кошти були передані органам місцевого самоврядування, щоб вони могли приймати рішення на місцевому рівні відповідно до своїх пріоритетів та потреб.

Крок №9: Створення професійної армії

Українські миротворчі сили були виведені з Іраку, таким чином ми виконали ще одну передвиборну обіцянку.7
Ми зменшили строки проходження обов’язкової військової служби в армії з 2 років до 1 року та 18 місяців для військово-морського флоту (та 9 місяців для випускників вузів).8
Організація колективної безпеки НАТО та наша країна ведуть посилений діалог з питання про вступ України до альянсу, а також НАТО надала щорічний національний план щодо посилення наших Збройних Сил.

Крок №10: Здійснення зовнішньої політики на користь і в інтересах України

Україна стала членом Світової Організації Торгівлі (СОТ).9
Одним із здобутків нашої дипломатії стало скасування урядом США поправки Джексона-Веніка, що обмежувала торгівлю, надання державних кредитів та кредитних гарантій.10
Значний прогрес було досягнуто в рамках Плану дій ЄС-Україна, який в кінцевому результаті дозволить нам стати членом Європейського Союзу.
Україну було вибрано як країну для проведення Чемпіонату Європи з футболу 2012 року.
Завдяки скасуванню візових обмежень для громадян Європи та США кількість туристів зросла з 6 мільйонів осіб у 2004 році до 20 мільйонів у минулому році.11
Територіальна цілісність України була збережена, незважаючи на протидію сепаратистських сил.
З 2004 року ми збільшили торгівлю з Росією на 70%, до 25 мільярдів доларів на рік.
Забезпечений безвізовий режим з Росією для підтримки наших взаємних зв’язків.


1 http://dkrp.gov.ua:8080/control/uk/publish/article?art_id=68394&cat_id=33070
http://www.dt.ua/2000/2020/61061/
http://idis.guds.gov.ua/control/uk/publish/article;jsessionid=656C7BB5B217576E1880C4AF88C71597?art_id=153411&cat_id=41068
http://www.pravda.com.ua/news/2008/9/23/81666.htm
2 http://www.president.gov.ua/content/soc_init.html
3 http://www.president.gov.ua/documents/7107.html
4 http://korrespondent.net/ukraine/politics/769560
5 http://www.president.gov.ua/news/12120.html
6 http://www.minagro.gov.ua/news/?pg=7682
7 http://www.president.gov.ua/news/25.html?PrintVersion
http://www.president.gov.ua/news/47.html
http://www.mil.gov.ua/index.php?lang=ua&part=news&sub=read&id=6416
http://www.president.gov.ua/news/2052.html
8 http://www.kmu.gov.ua/control/publish/article?art_id=13950320
http://www.pravda.com.ua/news/2005/3/17/2627.htm
9 http://www.president.gov.ua/news/9927.html
http://www.wto.org/english/thewto_e/acc_e/a1_ukraine_e.htm
10 http://www.mfa.gov.ua/mfa/en/news/detail/1731.htm
http://www.president.gov.ua/en/news/2597.html
11 http://www.president.gov.ua/en/news/907.html
http://www.president.gov.ua/news/907.html
http://ukraine-eu.mfa.gov.ua/eu/en/publication/content/4036.htm?lightWords=hearings
http://www.pravda.com.ua/news/2009/3/31/92332.htm

Джерело: http://www.krokua.org/ua/about.html

"Не всі в Києві освиніли!" - 2

Сергій Васильченко, для АКТИВІСТ-а, 04/06/2008 15:53

Результати дострокових київських виборів жваво коментують політологи та соціологи, аналізуючи, за рахунок перетікання чиїх виборців сформувався електорат Черновецького. Але ці вибори були місцевими, і на них на вибір громадян менше впливав ідеологічний чинник. Тому для розуміння мотивів, якими керувалися виборці, що проголосували за чинного мера, потрібно розглядати їх під іншим кутом зору.

На попередніх виборах за Леоніда Черновецького голосували ті, хто вірив у перемогу Олександра Омельченка, але розчарувався у ньому. Такі виборці скептично поставилися і до управлінських здібностей Віталія Кличка та його команди, тому віддавали голос за непрохідного кандидата.
Навіть прихильники Леоніда Черновецького, голосуючи за нього, не могли знати, як він покаже себе на обраній посаді. Адже робота народного депутата Верховної Ради значно відрізняється від діяльності міського голови.

На виборах цього року кияни віддавали за Леоніда Черновецького свій голос цілком усвідомлено. Адже всю його діяльність у кріслі мера досить активно висвітлювали засоби масової інформації протягом усього терміну перебування на посаді.

Так, серед теперішнього електорату Леоніда Черновецького були й ті, хто голосував за політичними мотивами - «в піку Юлії Тимошенко». Але й вони навряд чи були настроєні дуже критично до діяльності діючого мера, інакше не віддали б за нього голос.

Найбільше пишуть про киян, на вибір яких вплинула соціальна політика Леоніда Черновецького. Але відповідальність за ці голоси лежить на парламентських політичних силах, які своєю діяльністю в органах державної влади так і не спромоглися в останні роки створити такі умови життя, за яких муніципальна соціальна допомога не мала б значної ваги у житті громадян.

Експерти дуже мало звертають увагу на діяльність інформаційно-довідкової служби Київської міської влади «Call-центр», яка ефективно замінює прямі зустрічі киян з мером. І хоч Леоніда Черновецького постійно критикують за відсутність прямого контакту з громадянами, проте варто згадати про черги та тисняви, які створюють люди під час зустрічі з керівництвом. Де гарантія, що пряме спілкування з виборцями не переросло б у «Ходинську катастрофу».

Спочатку діяльність «Call-центру» молодь та люди середнього віку сприймали скептично, вважаючи, що туди дзвонять лише заклопотані бабусі і той центр нічого реально не допоможе. Але поступово інформація про те, що на скарги через «Call-центр» реагують, почала ширитися серед киян і знаходити схвальні відгуки. Особливо людям, які скористалися послугами «Call-центру», сподобалося, що до них передзвонюють і запитують, чи відреагували на їх скаргу. І хоч реакція на звернення громадян не завжди є адекватною - такі відповіді органів місцевої влади полюбляють демонструвати київські сайти, проте звернення до «Call-центру» зараз є фактично єдиним способом вирішити наболіли проблеми. Адже не кожен хоче вв'язуватися у судову тяганину. Та й не всі проблеми лежать у юридичній площині, щоб їх вирішувати через суди. За радянських часів досить було написати листа на ім`я генсека компартії і викласти суть проблеми. І якщо ця проблема була не політичного характеру, то вона, як правило, швидко вирішувалася на користь скаржника. В іншому випадку у нього виникали проблеми - як вижити в таборах чи «психушці». У країнах, як тепер кажуть, розвиненої демократії над вирішення проблем та лобіюванням інтересів громадян працюють громадські організації. У нас через відсутність громадських організацій прямої дії у цій сфері сформувався вакуум. Тому поява та робота «Call-центру» стала вагомим аргументом для киян з різними політичними вподобаннями голосували за діючого мера - Черновецький реально вирішує проблеми та наводить порядок. А найголовніше - «Call-центр» діє постійно на відміну від «гарячих ліній», які відкривають політичні сили під час виборчої кампанії та відразу після виборів закривають, тим самим порушуючи азбучну істину - вибори починаються на другий день після виборів. Зрозуміло, що жодній політичній силі самотужки створити аналогічний «Call-центр» не вдасться, він є за успішної дальності чинного мера його природною перевагою, а займатися клонуванням недоречно. Як будь-яка бюрократична структура, «Call-центр» може вирішити лише певний сегмент проблем: побут, благоустрій, транспорт та ін. Також «Call-центр» не може пролобіювати рішення у Київраді, для цього є більш дієві механізми роботи з виборцями.

У попередній статті ("...не всі в Києві освиніли...") згадувалося, що політичним силам, які нині активно борються з Леонідом Черновецьким, упродовж багатьох років неодноразово пропонувалося розпочати системну роботу з виборцями. Зміст таких пропозицій зводилася до того, що потрібно створити систему взаємодії з дієвими громадськими організаціями та неформальними групами активних людей, надаючи їм насамперед лобістську допомогу в органах влади різного рівня. Зі свого боку ці громадські об`єднання (ГО) змогли б не тільки збирати звернення громадян, тим самим виконуючи роль «Call-центру», а й залучати скаржників до кампаній з вирішення їх проблем. Так ГО стали б не тільки посередниками між громадянами та політиками, які представляють владу, а й «акумуляторами» активних громадян, які були б «стабільним» електоратом партнерської політичної сили. Члени ГО також є ефективними агітаторами, бо можуть пояснити, чому хочуть обрати конкретну політичну силу ( чи кандидата), а проводячи між виборами власні кампанії, відточують майстерність переконувати людей.
Але політичні сили обрали не шлях співпраці з ГО, а посилання виборцям різних меседжів. Цю думку підтверджує у своїй статті «Головні помилки виборів-2008» народний депутат від БЮТ, керівник департаменту реклами БЮТ Віктор Уколов: «Відсутність меседжів для середнього класу, який складає кістяк підтримки Тимошенко у Києві, стала причиною демобілізації середнього класу з виборчого процесу. Безумовно, це стратегічна помилка БЮТ у плануванні виборчої кампанії.».
Схожу позицію висловив і народний депутат від НУНС Давид Жванія в ефірі «Ера FM»: «У нас був повний розрахунок, що інтелектуальне місто, яке має такий внутрішній потенціал, що саме з високих позицій потрібно було підходити до виборів у місті, приходити з меседжем планового розвитку Києва, який необхідно трансформувати далі на всю Україну». Хоча за роки незалежності громадяни вже втомилися від меседжів, вони чекають конкретних дій та рівноправного діалогу з політиками.
На цих виборах Леоніда Черновецького підтримали й окремі «живі» громадські організації, передусім ті, що об'єднують соціально вразливі групи населення, про що ніхто не говорить. На це вплинула допомога, яку вони отримували від міста, адже попередній мер Олександр Омельченко приділяв їм менше уваги. І навіть якщо на виборах їх внесок у загальний результат був невеликим, за умови, що команда мера активніше почне працювати з ГО та розширить їх спектр, Київ зможе повторити долю міста-побратима Чикаго. Там з 1955-го аж до самої смерті у віці 74 роки мером був Річард Делі (Richard Joseph Daley), який проводив діяльність, що забезпечувала необхідну для перемоги кількість голосів. А в 1989 році на цю посаду обрали його сина, теж Річарда Делі (Richard Michael Daley), якого у минулому 2007-му вшосте переобрали. І це незважаючи на те, що конкуренти Делі на виборах приділили багато уваги розслідуванню, що проводилося щодо політики прийому на роботу до місцевої адміністрації і хабарництва, пов'язаного з роботою вантажного транспорту в місті... Делі, який залишився чистим перед законом, назвав викритих у корупції «паршивими вівцями в отарі» і пообіцяв виправити всі порушення. До речі, у новообраній Київраді політичну кар'єру розпочинає син київського мера Степан Черновецький.
А політичні сили, які будуть розраховувати лише на посилання меседжів народу, можуть повторити долю дерев, які так полюбляють демонстративно садити їх лідери...


P.S. На виборах міського голови усі говорять про низьку явку - 53,39%, хоч вона за європейськими мірками дуже пристойна та майже дорівнює активності на перших виборах мера 1994 року (54,2%), які відбулися у теплу пору року. Питання в іншому: куди поділися всі ті громадські організації, які майже кожну виборчу кампанію супроводжували проектами з активізації та мобілізації виборців та звітували про успішну реалізацію цих проектів? Чомусь на виборах мера їх не було чути. Може, вибори органів влади столиці - не така вже й важлива подія?